?

Log in

Кола життя

Приречені?
Зречені
на безглузді одноманітні кола житття.
Життя-існування, життя-споглядання.
За ким?
За собою?
За ним?
Чи за мною?
Спокою
не знатимем довго.
Двобою
єство наше прагне.
Для чого?
Із крові.
Для кого?
Із тіла.
Кола життя...
Знову і знову
Втіх і спокою
Прагнемо ми кожен день почергово.
Вмієм любити?
Бити!
Спогадами себе по обличчю бити!
Без жалю й сподівань...
Щоб більше не хотілось любити..
Любити, кохати, радіти, страждати..
Втопати!
У правді гіркій потопати!
Руками-ногами двобій програвати..
Писати...
аби лиш писати.
Звільняти,
щоб скривавлену пустоту для нових думок мати.
Без коливань відганяти
все те, що могло б розірвати
кола двобою
життя-спокою
Зі мною...

приречені

Дорога

Дорога...
крихка і зовсім невідома.
Наразі знову вона кличе,
шипить несамовито...просить мито???
Спинити?
Відпустити?
Пробачити?
Не сміти?
Як жити?
Чи не жити?
Колами ходити?
Чи може загубити?
Чуже життя?
Та ні...
Краще своє!
Одне прохання...
Мені з собою важче так миритись.
Я як та тінь,
що наче є...
а вже й немає.
Ненавиджу себе!
Свої дурні слова,
що павутинням бескінечним облітають ці світи...
Загублені вони.
І сплять у самоті,
душевній тьмі...
Спекотний холод,
інієва теплота...
Аж раптом втрачена іще одна душа.
Все як завжди!
І є, як мало бути.
Горіти в полум`ї брехні!
Ахах! Тут всі свої.
Вони...торкаються клітинами тебе,
від чого хочеться ще більше утікати.
Вбивати!
Розвивати!
У прірву снів кидати!
Щоб більше не згадати...
Чому не можна з легкістю забути?
Забути те, що виїдає до кісток.
Вириває й так вже мертву душу...
Мушу...
Я мушу йти.
Вже час.
Давно вже час.
Смакуйте ці слова на суші,
Бо ваші грішні душі
Не зможуть осягнути все життя,
Що так хотіла, та не вберегла я...
дорога в нікуди

Улюблений герой

Дощ був її улюбленим героєм
Героєм ватних мрій та крихких снів.
Разом із ним вона була собою і забувала все, що раніше змушувало безжально розривати крейдову шкіру.
Розривати до озер, до океанів жалю...
Вкриваючись дощами, вона наповнювала тіло отим сумнівним щастям, яке шукає кожен, втікаючи від буденності життя.


вкривалася дощем знову і знову

Живий пазл

Прозора краплинка безтурботно виконувала свої піруети на крихкому тлі скла.
Варто лиш торкнутися... посипляться ж шматочки...
І як би я не намагалася вберегти, в які б скрині з величезними замками не ховала - ВСЕ те ДАРМА!
Лиш мить - і все в повітря!
І знову збирати колючі уламки...
Можливо ще цього разу збереться пазл в живе...
Маю надію...
Надію маю...


знову збирати

Tags:

В лещатах звіра

Згубила я квиток у твої сни!
Тепер лишається лиш шлях в нікуди...
Мої підбори дзвінко відбивають серця ритм по асфальтованих осиротілих уламках замурованого звіра.
Нема причин втікати від самої себе, кричати кожен день: "Обняти б небо!"
Той звір гарчатиме щодня металевими сполуками, що на шаленій швидкості летять у забуття... Як моє я, що розпадається від непоєднаності складових...
І знов летить...
Летить, летить, летить!
Туди, де ще надія є.
А шматочок льоду, що у грудях, зігріє віра...


де ж той шлях у твої сни?

Tags:

Несприйняття

Наше небо більше не сприймає мого подиху.
Наша земля тепер не бажає відчувати дотиків моїх ніг.
Наша природа відмовляється квітнути для моїх очей.
І все це тому,що моє серце боїться випромінювати тепло!


серце - лід

Tags:

В очікуванні слова

Ти можеш втікати, мовчати, не чути.
Життя обіймає нас стиха за плечі.
Чекає на слово...
Хоча б на єдине.
Безмовні вуста промовляють те знову і знову.
Та зовсім не вголос.

Ні разу уголос!

ні разу вголос...

Tags:

Головне - не відпускай

Пограйся зі мною:-))
Ну будь ласка-ласочка:-))
Давай будемо пригати по розкритим оголеним долоням.
Глибше неба! Вище пекла!
Тепер ми вміємо літати без пасків безпеки!
Приземлення?
Ти про що???
Посадкова смуга уже не знадобиться!:-))
Ти головне - не відпускай мою руку!


розкриті долоні

Tags:

Збій...

Моя свідомість мені більш не довіряє.
Моя душа відмовляється вірити у те, що чує.
Система вибиває чергову помилку...
Збій думок. Збій власного "Я".
Біль зупиняє подих... Та я дихаю наперекір всьому, наперекір собі...
Як не дивно, продовжую жити заради свого прагнення.
Моє котяче єство бажає свободи.
І щоб це не просто пусте слово. А так, щоб це було пружне живозвабливе ммммммрррррррррррррр)
Раніше я думала, що мені потрібен той, хто зміг би мене приручити.
Ан ні! Мені потрібен той, хто зможе зрозуміти мене, осягнути мої світи.. щоб потім бути вільними разом!
ВІЛЬНИМИ РАЗОМ!
Із нікуди виникають літери-слова:
Запізніюсь...
Не встигаю...
Лиш мить...
Ще тільки одну мить чекатиме мене доля...
І чорний екран...

чорний екран

Tags:

Не скажу...

Навколо мене зім`ятий білий простір.
Соковитий рик змінює на варті солодкозатяжну гортанну мелодію.
Тонесенькі цівки часу стікають на оголене плече, прикрашаючи його кривавими візерунками.
Сліпе небо. Загублена душа.
Вороття до світла немає.
А попереду спіпучопосмішкове військо живих уже оголило холодну зброю.
Вона ріже око своїм блиском. Ах... Краще б душу!
Чому не можна вирвати частину себе і сховати подалі від усіх?
Щоб не торкалися, не говорили і не бачили ніколи!
Ось так підійти і сказати: "Не смійте чіпати! Адже моє! Лиш моє!"
Та не скажу...
Слово "мовчати" викарбувало занадто фатальний слід у моїй свідомості...


мовчати занадто фатально

Tags: